От раніше риби було, що без штанів у воду не зайдеш, люблять пожартувати старі риболови. І це правда: в колишні часи риби в наших водоймах було набагато більше, ніж зараз. І ловили її не такими витонченими способами, як тепер. Все було простіше: сяде мужик в човен, відгребе пару метрів від берега, кине за корму здоровенну блешню з величезним трійником, прив’язану до товстої нитки, і рушить, гнаний вітром, по спученому осінньою негодою озеру. Пливе човен, мужик гребе веслами, а десь в глибині вод, невидима людському оку, витанцьовує біля самого дна відполірована до блиску залізяка, настирливим своїм мерехтінням дражнячи мешканців великих глибин. Снасть ця доріжкою називається. Доріжка давніх-давен вважалася на Русі простим, надійним і добутливим способом лову риби. Техніка такого лову настільки примітивна, що простіше і придумати не можна, опустив позаду човна блешню на волосіні і катайся по озеру. Та ось тільки не як на прогулянці тут гребти треба зібравши в кулак всю свою волю. Сила в руках повинна бути неабияка. «Ганяють» доріжку або над ямами та корчами (але так, щоб блешня за ті корчі не чіплялася), або вздовж берегової рослинності. Раніше так ловили не тільки судака і щуку. Часто блешню хапав і окунь, а то і жерех. Навіть великі в’язі часом не гидували хитрим частуванням. Але цих риб в’язя і жереха ловлять не біля дна, а у верхніх шарах води, як правило, по фарватеру або над руслами річок. Снасть для лову доріжкою теж традиційно супер примітивна. На стрижень рукоятки сажається рамка з намотаною на неї волосінню діаметром не менше 0,5 мм. На кінці волосіні кріпляться вантаж і блешня. Перед блешнею ставиться карабін, щоб волосінь не закручувалася. Іноді прив’язується повідець, але це в тому випадку, якщо ви віддаєте перевагу ловлі щуки, а не іншої риби. Якщо ж полювання йде за жерехом, вантаж, звичайно, буде зайвим, ну і повідець, природно, теж не знадобиться. На великі блешні ловлять без додаткового об вантаження, так вони краще грають. При всій простоті і доступності доріжка має і свої мінуси. Зокрема, підсікати рибу і витягати її на борт човна рибалці доводилося руками. Причому він повинен був одночасно виводити з води рибину й намотувати волосінь на рамку, інакше волосінь або шнур можуть здорово заплутатися. Коли ж на зміну елементарним пристосуванням прийшли спінінги, завдання значно спростилася. Тепер, змотавши з котушки необхідну довжину волосіні, саму котушку ставлять на гальмо, спінінг надійно закріплюється на кормі під певним кутом до води, як правило 45 градусів, а клювання визначається тим що спрацювала тріскалка. Годі й казати, що вудилищем з котушкою виводити велику рибину куди простіше і приємніше, ніж голими руками. Якщо при лові доріжкою не обійтися без легкої маленької блешні, то можна застосувати спеціальний заглиблював вагою 100-200 г. Його легко зробити самому. Для цього в кулясту форму при заливці свинцю вставляються трьох штиря з кільцями. До верхнього колечка кріпиться міцна волосінь, а до двох нижнім приєднується скоба-пружина, один кінець якої при пропущенні волосіні застібається.
Заглиблювач з пропущеною через скобу волосінню.
При підсіканні волосінь виходить з засувки і заглиблювач не заважає виведенню риби. Щоб волосінь спінінга і заглиблював не перехрещувались, кінчик спінінга відводиться за корму, до якої прив’язується заглиблювач.
Заглиблювач в роботі.
На доріжку можна ловити і вдвох. Так навіть зручніше і результативніше. Коли одна людина постійно працює на веслах, то у другого є можливість застосувати два, а то й трьох вудилища: одне з середини корми і два з бортів човна. У разі одночасного клювання на двох спінінгах весляр, кинувши весла, отримує можливість зайнятися більш приємною справою, виводячи другу рибину, стежачи при цьому, щоб не переплуталися волосіні вудилищ. Зрозуміло, що підсак при такому лові повинен завжди бути під рукою. А оскільки доріжка зазвичай приносить рибалці дуже великих риб, то мати в човні багорик просто обов’язково, щоб не протягувати 5-кілограмовій щуці руку для гарячого вітання. Якщо гальмо дуже затягнуте і тріскачка не встигає спрацьовувати, щучу хватку легко буде визначити по раптово вигнутій вершинці спінінга. Зрозуміло, такий вигин може статися і при зачепі. Але в кожному разі при найменшій підозрі на клювання необхідно робити підсікання. На наш погляд, спосіб цей переважно орієнтований на лов щуки. А тому ще пару слів про особливості лову саме цього хижака. У водосховищах щучий раціон складається на 90 відсотків з плотви і густери, тому й найбільш прийнятними для лову доріжкою в таких місцях виявляться неширокі ложкоподібні блешні, які формою своєї сильно нагадують, наприклад, плотву. Корм річкової щуки здебільшого складають такі риби, як окунь, йорж, пічкур. Тут зручніше застосовувати для доріжки обертову блешню. У кожному разі універсальної поради, як, де і на що ловити доріжкою, ніхто ніколи не дасть. Тільки особистий досвід може підказати рибалці правильне рішення. З осіннім похолоданням щука починає скочуватися в глибокі ями, і чим холодніше стає погода, тим глибше йде риба. Логічно, що шукати її треба теж на глибині. Але здоровий глузд підказує нам, що проводити блешню на глибині, скажімо, 10 м і нижче навряд чи раціонально. А тому слід вести ловлю в зонах мінливого рельєфу дна, біля п’ятачків рослинності і у улюблених щукою корчів. Нехай цей чудовий, спортивний, але дещо забутий дідівський спосіб лову стане і для вас вірною дорогою до успіху.