Горинь – річка на Україні і в Білорусії, права притока Прип’яті. Довжина – 659 км, площа басейну 27,7 тис. км2. Бере початок із джерела, що виходить на поверхню в с. Волиця на висоті 345 м над рівнем моря. Тече вона з південного-заходу на північний схід і впадає в р. Прип’ять. Середній похил водної поверхні 0,33 %. Басейн Горині межує на заході з басейнами Стиру, на сході з басейнами Уборті і Ствиги, на півдні — з басейном Дністра. Територія сточища має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній — різко зменшується до 10 км. Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з висотами 385,5-215 м, сильно розчленоване долинами рік і балок (густота яружно-балкової мережі, по С. Соболєву, становить 1-1,25 км на 1 км2 поверхні). Середня й нижня частини сточища лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами. У межах Полісся глибина залягання ґрунтових вод незначна. Більша частина поверхні басейну розорана; ліси, що займають 1950 км² (18 %), поширені у низов’ї та складаються із сосни з домішкою дуба; у верхів’ї переважають широколистяні ліси (дуб, граб, клен, ясен), що збереглися по схилах долин рік і балок. У низов’ї значну площу займають низинні очеретяні й осокові болота, загальна площа яких становить 1700 км² (6 %). Подекуди збереглися землі покриті луговою рослинністю. Озер у басейні дуже мало (0,1 %). Річкова мережа добре розвинена, чому сприяють кліматичні умови і характер ґрунтів. Коефіцієнт густоти річкової мережі без обліку рік коротше 10 км становить 0,26, а з врахування останніх – 0,46. Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. У низов’ї зустрічаються заболочені луки. У верхів’ї ріки біля підніжжя схилів є витоки ґрунтових вод. В верхній течії ріки заплава заболочена, покрита найчастіше лучно-болотною рослинністю, рідше чагарником і окремими деревами. На інших ділянках вона переважно суха, лугова, сильно пересічена старицями, балками й озерами, по берегах яких є густі зарості очерету й чагарнику (верба, плакуча верба). Зустрічаються піщані гряди й окремі пагорби, висотою від 1 до 8 м. Біля схилів, найбільш знижена частина її заболочена і являє собою мокрий луг. Щорічно в період весняного повіддя й дощових паводків заплава затопляється на глибину від 0,5 до 3,3 м на 1-2 тижні, на знижених ділянках вода втримується протягом 1-3 місяців.
Русло у верхній частині течії помірно звивисте, у середній і нижній – сильно звивисте (радіус кривизни звивин місцями досягає 20-40 м), переважно нерозгалужене. Русло незначно заростає очеретом, осокою й водоростями, головним чином біля берегів, смугою в 3-5 м; у нижній течії засмічене затонулими колодами, корчами та деревами, які упали з берегів. Дно здебільшого піщане, на перекатах іноді покрите галькою, на плесах замулено; у верхів’ї на окремих ділянках кам’янисте. Береги висотою від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивистих місцях чергуються з пологими й дуже пологими. У багатьох місцях вони зливаються зі схилами долини. Живлення ріки переважно снігове з помітною участю дощового й ґрунтового. У річному ході рівня виділяються високе весняне повноводдя, низька літня межень, що порушується короткочасними дощовими паводками, осінні й зимові підйоми води. Підйом рівня навесні найчастіше починається в березні, рідше в лютому, відбувається інтенсивно (до 0,5-1,0 м/добу) і в середині або другій половині березня наступає найвищий рівень висотою при звичайному повноводді 0,8-4,6 м, при винятково високому – 1,2-5,8 м. Як правило, повноводдя проходить одним піком і дуже рідко двома. Спад відбувається повільно, протягом одного-двох місяців і звичайно наприкінці травня – червні встановлюється межа. Дощі, що випадають майже щорічно, викликають паводки висотою в середньому 0,5-1, 5 м, і рідко сягаючого рівня весняного повноводдя. У жовтні починається підйом рівня води, що триває до льодоставу; після замерзання рівень знижується, але залишається вище літнього.
Узимку при відлигах бувають паводки, висотою 0,5-2,5 м. Найбільш багатоводна ріка буває навесні, коли по ріці проходить 42-54 % річного стоку, на літо й осінь припадає 31-39 %, на зиму – 15-21 %. Льодостав найчастіше наступає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом всієї зими. Річка скресає у верхів’ї наприкінці лютого, початку березня, у середній й нижній течії на 1-2 тижні пізніше. Річка у верхів’ї використовується, як джерело гідроенергії та для риборозведення. Від м. Давид-Городок до р. Устя ріка судноплавна. Більша частина басейну розорана (понад 60 %), ліси займають 18 % басейну, болота – низинні очеретові і осокові – займали до осушення 6 %. Заплавні луки частково розорані, окультурені або знаходяться під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках в річкове русло значних домішок – органічних, бактеріальних і твердого стоку. У річці Горинь зустріяаються мінога, бистрянка, марена, йорж, ялець, карась, минь. Досить часто у річці спостерігаються також цінні промислові види — лящ і щука.