Мормишка – це наше споконвічне. Яким чином з’явилося цей дивний винахід – залишається тільки гадати. Існує думка, що колись у якогось безіменного рибалки зовсім випадково грузило під час риболовлі поступово зрушила з волосіні впритул до гачка, і риба тут же стала накидатися на приманку. Рибалка спробував поправити снасть і знову підняв грузило над гачком – клювання тут же припинився, тоді він витягнув волосінь з лунки і ризикнув знову опустити грузило нижче, підсунувши його впритул до гачка, клювання миттєво відновилося! Ось так, мабуть, і з’явилося в нашому рибальському арсеналі це чудне пристосування – мормишка. Мормишка – це імітація звичних для риби видів корму. Але сказати, що ця приманка завжди точно схожа на якийсь конкретний вид молюска, ми б не ризикнули. Ну, хіба тільки мормишка з назвою «дрейссена». А решта, принаймні нам відомі, швидше за все, лише в загальному схожі зі своїми природними прототипами. Але хіба реакція риб’ячого населення на появу під льодом мормишки не говорить на користь цих нехай і не зовсім ідеальних, але існуючих вже робочих моделей? Давати рецепт виготовлення або пораду при купівлі універсальної мормишки – заняття невдячне і смішне. Багато що залежить від конкретних умов, в яких ведеться лов. Але навіть коли мормишка підібрана і відмінно поводиться на певній глибині в знайомої річці, заспокоюватися рано, оскільки завтра вона обов’язково відірветься – так трапляється з усіма уловистими мормишками, і знову почнеться клопіткий процес відбору, пошуку, експерименту. Але якщо ви вперше зібралися на зимову риболовлю, захопіть для початку два-три десятка найрізноманітніших мормишок. Нехай вони відрізняються і за вагою, і за кольором, і за формою. На воді, тобто на льоду, розберетеся. А коли накопичиться певний досвід лову на мормишку з насадкою, можна буде перейти і на безнасадкову ловлю. Але це вже зовсім інша пісня. Адже спочатку ловля на мормишку велася виключно з підсадки мотиля або личинки реп’яхової молі або чого-небудь іншого, поки невдалий рибалка не забув про насадку і випадково не опустив в лунку абсолютно голу мормишку. І ось чудо! Кивок здригнувся і тут же схилився над лункою. Підсікання, виведення – і ось окунець здивовано витріщає очі на ще більш спантеличеного рибалку. Ось так і з’явилися любителі безнасадкового лову на мормишку. Я вважаю цей спосіб лову просто ювелірним. Щоб наловити риби таким способом, треба весь день активно працювати кивком, причому так, щоб коливання кінчика кивка зимової вудки були б абсолютно постійні по амплітуді. Найменший збій амплітуди коливань і риба довго ще не підійде до приманки. Що стосується розміру і ваги мормишки, все визначається глибиною лову і силою течії. Звичайно, на дрібну мормишку риба клює активніше, але така мормишка буде грати тільки на глибинах до 1,5 м. Що стосується кольору – тільки не блискуча, можна, використовувати звичайну свинцеву мормишку, але краще ловити на мормишку забарвлену в чорний колір. А ось волосінь, тобто її діаметр, тут роль грає. І як би не хотілося не ризикувати втратити при обриві дорогу мормишку, а доведеться все ж застосовувати тонюсіньку волосінь діаметром 0,08 мм або хоча б 0,1 мм. Досвід показує, що збільшення товщини волосіні навіть на дві десятих міліметра при безнасадковому ловлі більш ніж наполовину знижує ймовірність успіху. Кивок треба відрегулювати ще вдома. Кивок, як самий чутливий елемент снасті, завжди повинен бути в ідеальному стані. Ніяких зайвих прогинів, а тим більше надламів не допускається. Якщо снасть відрегульована правильно, то при проводці мормишки коливається тільки кінчик кивка. Багато рибалок «підсаджують» на цівку гачка одну-дві бісеринки чорного, червоного, жовтого або білого кольору. Вважається, що при коливаннях мормишки вони сильніше приваблюють рибу. Можливо, що і так, адже у риби не запитаєш. Головне – щоб клювало!
Get me outta here!
